Свято Покрови Пресвятої Богородиці

14 жовтня православний світ відзначає одне з дванадцяти найбільших церковних свят року - Покрову Пресвятої Богородиці.
За церковними переказами, це з'явлення відбулося в середині X століття у Влахнерському храмі (місто Константинополь). Саме в цьому храмі зберігалася риза Божої Матері, а також її головна покрова та частина пояса, які в V столітті були принесені з Палестини. Правив тоді Лев Премудрий. Сарацини-загарбники з великими силами напали на місто й загрожували зруйнувати його дощенту.

Не знаючи, як зарадити такій страшній біді, греки йшли до Влахнерського храму для молитви.

А жив у тому місті юродивий чоловік на ім'я Андрій, який ще молодим хлопцем потрапив у полон і був проданий у рабство жителю Константинополя. Так от, Андрій приблизно о четвертій годині ночі підняв очі до неба й побачив Пресвяту Богородицю, яка в цю мить йшла небом у місячному світлі, супроводжувана святими та янголами.

Діва Марія почала зі сльозами на очах молитися за весь християнський люд. Вона просила Ісуса Христа прийняти молитви всіх тих людей, які звертаються до неї, сподіваючись на заступництво. Закінчивши молитву, Богородиця зняла з голови покрову та простерла її над тими християнами, які молилися в цю мить у храмі.

Видіння це бачив не тільки Андрій, але й його учень Єпіфаній. Таким чином Богородиця наче захищала людей від усіх видимих і невидимих ворогів. Покрова Божої Матері сяяла сильніше за сонце. А по завершенні всіх цих дій Богородиця зникла. Зникла і її покрова, але ще довго християни відчували ту благодать, що осінила святий храм. На згадку про це чудесне з'явлення людям Божої Матері зараз і святкується Покрова Пресвятої Богородиці.

Корені виникнення свята сягають сивої багатотисячолітньої давнини і пов’язані з космічним станом природи і, відповідно, особливим етапом у житті людини.
Які ж це особливості?
 До Покрови завершувався період сватань і приготування до весіль, який починався після Першої Пречистої. В Україні це свято відкривало весільний сезон. Цього дня незаміжні дівчата йшли до церкви молитися Богородиці: «Пресвята мати Богородице, покрий голову мою червоним кокошником».
До початку жовтня закінчуються усі найважливіші сільські роботи на Землі (в тому числі сівба озимих) – завершений хліборобський цикл робіт. Зібраний урожай (достаток) та більш-менш вільний час дають можливість для проведення весіль. Це найблагодатніша пора для весільних гулянь, початку вечорниць. Звідси беруть свій початок весільні осінні тижні. Це свято – покровитель весіль, початок сезону на сватання та весілля, які закінчувались за два тижні до Пилипівського посту. Це вже потім під впливом християнства воно оформилося у те, що дівчата, котрі бажали взяти шлюб саме цього року, мали побувати на святі Покрови у церкві і помолитися: “Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку”, “Мати-Покрівонько, покрий Матір сиру Землю і мене молоду”, “Свята мати, Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зостатися дівкою”.
А на Поділлі дівчата казали: “Свята мати, Покровонько, завинь мою головоньку, чи в шматку чи в онучу – най ся дівкою не мучу!”
Загальновідомою ознакою Покрови є те, що вона покриває Землю або листям, або снігом.  Існувала навіть прикмета: якщо на Покрову сніг – буде багато весіль.
Сніг дає привід порівнювати сніговий покрів з весільним покривалом, а оскільки в цей час свідомо призначене і свято Пресвятої Богородиці, то ці порівняння розповсюджуються і на неї.
У багатьох народів, зокрема і у слов’ян, покривало (фата) вважалося дуже важливою весільною оздобою, взагалі слугувало ознакою заміжжя. За описами арабського письменника XII ст. свідчиться, що якщо комусь подобалась дівчина, то він накидав їй на голову покривало і вона мусила стати його дружиною (точніше, мабуть, це була пропозиція до шлюбу). Та і зараз ми знаємо, що весільна фата ще широко представлена у весільному обряді.
Як відомо, після одруження дівчина була вже молодицею і мала покривати голову наміткою чи хусткою. Намітка – це стародавнє вбрання заміжніх жінок, яке зав’язували навколо голови. Вже після просватання дівчині-нареченій покривали голову хусткою. Для дівчат Покрова – найбільше свято: у молоді починався сезон вечорниць, а у господарів – період весіль, і юнки залюбки брали участь у весільних обрядодійствах.
В Карпатській Україні до Покрови остаточно поверталися всі пастуші отари з полонин і завершували останню мандрівку чумаки. Тому й казали: “ Прийшла Покрова – сиди, чумаче, вдома”.
Для того, щоб усi члени сім’ї були здоровими, на Покрову старша господиня брала вишитого рушника, що був над iконою Богородиці, і розвiшувала його над вхiдними дверима. Пiд ним ставали, як йшли до церкви, i проказували:
Пресвята Покрiвонько,
Перед твоiм кривалом
Голови схиляемо.
Прохаемо, Покрiвонько,
Од лиха укрити,
Здоров’ячко наше
Знов нам обновити .
На Покрову майстри сходилися і покривали дах вдовиці чи сироті “би щастя їх судьбу від нещастя накрило...”, що свідчить про існування давнього благородного звичаю допомагати членам Роду, які потребують цього.

Покрова – це також старовинне народне свято, пов’язане з культом поминання Предків та творення нових родин.
На Покрову упродовж всього дня спостерігали за погодою: якщо з Півдня дув низовий вітер, зима буде теплою, якщо дув вітер із Півночі – холодною, із Заходу – сніжною. Коли протягом дня вітер змінює напрямок, то й зима буде нестійкою. Якщо на Покрову листя з вишень не опало, зима буде теплою, і якщо сніг не випав, то його не буде і в листопаді.
Цікаво, що в народі зберіглося повір’я , що у Пресвятої Діви є опікун Покров, якого просили: “ Батеньку Покров, накрий нашу хату теплом, а господаря – добром”.

Запорозькі козаки вважали своєю покровителькою саме святу Покрову. У Запорозькій Січі була церква святої Покрови. Існує навіть переказ, що по зруйнуванні в 1775 році Запорозької Січі москалями козаки, які попросили захисту в турецького султана, із собою забрали й образ Пресвятої Покрови.